Дао и Библия

Старый Учитель
Учение об истине и благодати

Слушать аудио перевод Ян Хиншуна "Дао дэ цзин"

Автор «Учения об истине и благодати» («Дао Дэ Цзин» кит.) – китайский мудрец V века до н.э., известный под псевдонимом Старый Учитель (Лао-Цзы кит.). Большую часть своей жизни служил хранителем царской библиотеки. В преклонном возрасте он записал это учение в небольшом трактате, который состоит из 81 стихов. В древние времена это универсальное учение являлось тайным, и хранили его мудрецы при царских дворах в древнем Египте, Вавилоне, Индии, а позже – и в эллинистических школах философов-стоиков Греции и Рима. Древнейшая русская культура, иудаизм (особенно учение каббалы), христианство и мусульманство на первый взгляд не имеют ничего общего с древнем учением китайского мудреца. Цель этого издания – показать параллели между древними учениями, помочь лучше понять как источник вдохновения, так и цель библейских пророков."

Цель этой работы – показать параллели между древними учениями, помочь лучше понять как источник вдохновения, так и цель библейских пророков. На каждое выражение из «Дао Дэ Цзин» приведены библейские стихи.

ISBN 9789666071340
Каменяр, Львов, 2010

Скачать книгу (pdf, 164 стр.)

Купить книгу

Подбор последовательности библейских стихов несет намек на общую суть, особенно в тех местах, где затруднена прямая библейская параллель с учением китайского мудреца.

Для этого перевода по сравнению с оригиналом использовались различные иностранные переводы. За основу взят перевод на русский язык доктора философских наук Ян Хиншуна "Древнекитайский философ Лао-Цзы и его учение" (Москва, 1950), как наиболее приближенный к оригиналу.

В этом переводе "Дао Дэ Цзин" на русский язык китайский иероглиф ДАО переведен как ИСТИНА, хотя подразумевается ДУХ ИСТИНЫ - чтобы устранить конфликт понятий ОН-ОНА. В иероглифе Дао присутствуют три составные части: глаз (видеть), голова (понимать) и дорога (идти). Это позволяет понимать иероглиф, как: знания, обучение, прозрение, видеть разумный путь, идти (действовать) по уму. Иероглиф ДЭ переведен как БЛАГОДАТЬ - счастье, способность видеть и следовать истине. Иероглиф ЦИ переведен как ЭНЕРГИЯ, СИЛА, ДУХ. Иероглиф ПОДНЕБЕСНАЯ переведен как ЗЕМЛЯ, ГОСУДАРСТВО.

*

"Купи истину и не продавай мудрости и учения и разума."
(с) Библия, книга Притчей

Авторитет ИСТИНЫ или истина АВТОРИТЕТА?
Если ИСТИНА – то КАКАЯ? Если АВТОРИТЕТ – то КТО?

"И познаете истину, и истина сделает вас свободными!"
(с) Иисус Христос

*

Прототип изображения символа ИНЬ-ЯН был найден на территории Украины в раскопках трипольской культуры, примерно V тыс. до н.э.
Подробно в книге Михаила Видейко: "Украина: от Триполья до Антов", 2008

Изображение первой и главной буквы еврейского алфавита "Алеф" (א), как и непроизносимое имя Бога "Иегова" или "Яхве" (יהוה), символизирует принцип истинного бытия – взаимодействие ИНЬ-ЯН.
Подробно в книге Давида Паланта: "Тайны еврейского алфавита", 2002

Читая словянское слово НЯ-НИ (родители) в обратную сторону получаем китайские понятия ИНЬ-ЯН.

Эта аналогия отвечает содержанию 42 стиха "Дао Дэ Цзин".

В современной традиции этот прообраз проявляется во время бракосочетания, когда жених в черной одежде, а невеста в белом.

"И сотворил Бог человека по образу Своему, по образу Божию сотворил его; мужчину и женщину сотворил их."
(с) Библия, книга Бытие

"То, что называют христианской религией, существовало среди древних и никогда не переставало существовать со времени сотворения человека."
(с) Святой Августин

"Слова мудрых – как иглы и как вбитые гвозди,
и составители их – от одного Пастыря."
(с) Еклезиаст

*

"Премудрость возглашает на улице, на площадях возвышает голос свой, в главных местах собраний проповедует, при входах в городские ворота говорит речь свою: доколе, невежды, будете любить невежество? доколе буйные будут услаждаться буйством? доколе глупцы будут ненавидеть знание?..
...Что влагающий драгоценный камень в пращу, то воздающий глупому честь."
царь Соломон (Танах)

"И оправдана премудрость всеми детьми ее."
Иисус Христос (Новый Завет)

"Он дал нам способность быть служителями Нового Завета,
не буквы, но духа, потому что буква убивает, а дух животворит."
апостол Иоанн (Новый Завет)

"Мы дали Моисею книгу откровений,
И вслед за ним отправили пророков;
Дали Ииcусу, сынове Mapии, знаменья ясные,
И Дух Святой для укрепления его.
Не вы ли всякий раз,
Когда посланник приносил вам то,
Что ваши души не желали,
Гордынею привозносились?
Лжецами объявляете одних,
И убиваете других."
Мухаммад (Коран)

*

Дао – Логос

"В начале было Слово, и Слово было у Бога, и Слово было Бог."
"Tai chu you dao, dao yu shen tong zai, dao jiu shi shen."

Так в Библии на китайском языке звучит начало Евангелии ап. Иоанна (доказательство на: www.bibleonline.ru). Понятие Логос (Слово) было введено в греческую философию Гераклитом. Учение Гераклита о Логосе схоже с учением Лао-Цзы про дао.

В 1703 г. немецкий философ, логик, математик, физик, юрист, историк, дипломат и языковед Вильгельм Лейбниц описал двоичную систему счисления с цифрами 0 и 1, на которой основана современная компьютерная техника. Ему же принадлежит авторство использования модели ИНЬ-ЯН в философских и математических теориях, он же сделал первую попытку перевести "Дао Дэ Цзин" на Западе.

"Да будет слово ваше: да, да; нет, нет;
а что больше этого, то от лукавого."
(с) Иисус Христос

Все возможное бытие существует в духовном мире [ 0 ] (действие воображения), где нет [ограничений] времени и пространства. В материальном мире [ 1 ] духовное бытие материализуется, как со-бытие (во времени и пространстве). Существует и обратная связь (Матф.18:18, Лук.17:21).

*

Чтобы правильно понять учение "Дао Дэ Цзин"
достаточно просто прочитать начало и конец.

Первое и последнее предложение "Дао Дэ Цзин":

"Истина, которая может быть выражена словами,
не есть правдивая истина..."

"Истина разумного – это деяние без [словесной] борьбы."

*

"Душевный человек (плотский, грубый, материалистический) не принимает того, что от Духа Божия (Духа истины – Иоанн.14:17), потому что он почитает это безумием (41 стих „Дао Дэ Цзин”); и не может разуметь, потому что о сем надобно судить духовно (способ суждения без своего материалистического "я" и времени – Рим.12:2)."
1Кор.2:14

"Сеется тело душевное, восстает тело духовное. Есть тело душевное, есть тело и духовное."
1Кор.15:44

"Что пользы, братия мои, если кто говорит, что он имеет веру (убеждения), а дел не имеет? может ли эта вера спасти его?
...Ибо, как тело без духа мертво, так и вера без дел мертва."
Иак.2:14,26

Истина, которая может быть выражена словами, не есть правдивая ИСТИНА*. Имя, которое может быть названо, не есть правдивое ИМЯ.
Исх.3:13-15; Чис.23:19; Иоанн.4:24; Иоанн.17:6; Деян.17:22-25; Деян.19:1,2
* объяснение этого выражения в последнем выражении последнего (81) стиха.

Безымянное (тайное, темное) есть начало неба (духовного) и земли (материального), обладающее именем (явное) - мать всех вещей (материальное, воплощенное).
Быт.1:1; Быт.1:27; Быт.2:24; Прит.3:19,20; Прит.8:22,23; Лук.7:35

Поэтому тот, кто свободен от страстей (пробужденный), видит чудесную тайну истины (духовную истину), а кто имеет страсти, видит только её в конечной форме (в материальном проявлении).
Иоанн.8:3-11; Иоанн.8:54,55; Иоанн.19:30; Матф.27:54; Иоанн.14:17; 1Кор.2:14

Безымянное (духовное) и обладающее именем (материальное) одного и того же происхождения, но с разными названиями ("инь" и "ян" - стих 42).
Иоанн.10:30; Иоанн.10:37,38; Иоанн.17:26

Вместе они называются глубочайшими.
Еф.3:14-19; 1Кор.2:10

Переход от одного глубочайшего к другому - дверь ко всему чудесному.
Иоанн.10:9; Иоанн.14:6

Когда все на земле узнают, что прекрасное является прекрасным, появляется и безобразное. Когда все узнают, что доброе является добром, возникает и зло.
1Кор.15:56; Рим.7:7-12

Поэтому бытие и небытие порождают друг друга, тяжёлое и легкое создают друг друга, длинное и короткое взаимно соотносятся, высокое и низкое взаимно определяются, звуки, сливаясь, приходят в гармонию, предыдущее и последующее следуют друг за другом.
Еккл.3:1-8

Поэтому умный, совершая дела, предпочитает недеяние;
Иоанн.8:10,11; Иоанн.8:28; Лук.22:42; Мар.10:52

осуществляя учение, не прибегает к словам;
1Кор.14:21; Иоанн.10:37,38

вызывая изменения вещей, он не осуществляет их сам;
Иоанн.8:16; Иоанн.8:42; Иоанн.16:13; Лук.10:1

создавая, не обладает тем, что создано;
Иоанн.12:34-36; Иоанн.6:15

приводя в движение, не прилагает к этому усилий;
Иоанн.10:37; Иоанн.5:20; Иоанн.14:10

успешно завершая что-либо, не гордится.
Ис.10:15; 1Кор.13:4-7

Поскольку он не гордится, его заслуги не могут быть отброшены.
Иоанн.8:54,55; Иоанн.17:5; Прит.4:7-9; Иоанн.5:39

Если не почитать мудрецов, то в народе не будет ссор.
Матф.10:34; Иоанн.16:2; Иоанн.17:3

Если не ценить редких предметов, то не будет воров среди народа.
Матф.6:19-21

Если не показывать того, что может вызвать зависть, то не будут волноваться сердца народа.
Матф.4:8-10

Поэтому, управляя страной, умный делает сердца людей пустыми, а желудки - полными. Его управление ослабляет их волю и укрепляет кости. Он постоянно стремится к тому, чтобы у народа не было знаний и страстей, а имеющие знание не смели бы действовать
Мар.4:11,12; 1Пет.5:5; Рим.13:2

Осуществление недеяния всегда приносит спокойствие.
Евр.3:18; Иер.6:16

Истина пуста, но в применении неисчерпаема. О, глубочайшая! Она кажется праматерью* всех вещей.
Иоанн.3:6-8; 1Кор.6:19; Иоанн.10:34; Быт.1:26
* в оригинале праотцом.

Если притупить её проницательность, освободить её от беспорядка, умерить её блеск, уподобить её пылинке, то она будет казаться ясно существующей. Я не знаю, чье она порождение, я лишь знаю, что она предшествует небесному владыке.
Дан.4:32; Ис.60:19; 2Пар.2:6; Откр.4:1-11

Небо и земля не обладают человеколюбием и предоставляют всем существам возможность жить собственной жизнью.
Быт.4:6,7; Еккл.9:7; Матф.12:31; Лук.15:11,12

Разумный не обладает человеколюбием и предоставляет народу возможность жить собственной жизнью. Разве пространство между небом и землей не похоже на кузнечный мех? Чем больше в нем пустоты, тем дольше он действует, чем сильнее в нем движение, тем больше из него выходит ветер.
Быт.1:2; Быт.1:6-8; Пс.18:2

Тот, кто много говорит, часто терпит неудачу, поэтому лучше соблюдать меру.
Прит.10:19; Еккл.9:11; Матф.6:7,8; Сир.7:14

Превращения невидимой истины - бесконечны. Истина - глубочайшие врата рождения. Глубочайшие врата рождения - корень неба и земли. Она существует вечно подобно нескончаемой нити, и её действие неисчерпаемо.
Еккл.1:7; Дан.6:26; 2Кор.4:3,4; 2Кор.4:18; Евр.11:1-3; 1Тим.1:17; Иоанн.3:5-12

Небо та земля – довговічні. Небо та земля довговічні тому, що існують не для себе. Ось чому вони можуть бути довговічними (1). Тому розумний ставить себе позаду інших, завдяки чому він виявляється попереду (2). Він нехтує своїм життям, і тим самим його життя зберігається (3). Чи не відбувається це через те, що він нехтує особистими інтересами? Навпаки, він діє згідно своїм особистим інтересам (4).
1. Матф.24:35; Иоанн.14:24; Иоанн.5:30; Рим.14:7,8
2. Иоанн.7:18; Матф.7:12; Матф.20:16; Иоанн.8:54; Фил.2:3-11
3. Лук.17:33; Иоанн.5:39; Иоанн.10:17,18; Лук.22:42
4. Иоанн.17:5; Матф.26:63,64; 1Кор.15:42-46; Евр.8:1,2; Евр.5:5; Откр.3:21

Вища чеснота подібна до води (1). Вода приносить користь усім істотам і не бореться з ними (2). Вона знаходиться там, де люди не бажали б бути. Тому вона схожа на істину (3). Людина, що володіє вищою чеснотою, так само, як і вода, повинна селитися ближче до землі, її серце повинно бути наповненим внутрішнім спонуканням; у відносинах з людьми вона повинна бути доброзичливою; в словах повинна бути щирою; в управлінні повинна бути послідовною; у справах повинна виходити з можливостей; в діях повинна враховувати час. Оскільки така людина, так само як і вода, не бореться з речами, вона не робить помилок (4).
1. Иоанн.4:10
2. Иоанн.13:14; Лук.6:29
3. Матф.23:12; Иоанн.3:13; Иоанн.6:42
4. Иоанн.7:8; Дан.9:25-27; Дан.12:4; Лук.19:41-44; Иоанн.7:37-39; Лук.17:21; Прит.4:23

Краще нічого не робити, ніж прагнути до того, щоб що-небудь наповнити (1). Якщо чим-небудь гострим весь час користуватися, воно не зможе довго зберегти свою гостроту (2). Якщо дім наповнений золотом та дорогоцінними каменями, то ніхто не в силах їх вберегти. Якщо багаті та знатні виявляють хизування, вони самі накликають на себе біду (3). Коли справа завершена, людина повинна відійти. У цьому закон небесної істини (4).
1. Матф.26:7-13
2. Исх.20:7
3. Матф.6:27; Матф.6:34; Матф.6:21
4. Иоанн.17:4-6; Иоанн.17:25,26; Иоанн.16:7; Иоанн.16:13; Иоанн.16:26-28

Якщо дух та тіло будуть у єдності, чи можна зберегти його (1)? Якщо зробити дух м'яким, чи можна стати безпристрасним подібно новонародженому (2)? Якщо споглядання стане чистим, можливі тоді помилки (3)? Чи можливо любити народ та керувати країною, не вдаючись до мудрості (4)? Чи можливі перетворення в природі, якщо слідувати м'якості (5)? Чи можливо здійснення недіяння, якщо пізнати всі взаємовідносини в природі (6)? Створювати і виховувати створене; створюючи, не володіти тим, що створене; приводячи в рух, не докладати до цього зусиль; керуючи, не вважати себе володарем – ось що називається глибокою благодаттю (7).
1. Иоанн.10:30; Иоанн.14:28; Иоанн.16:28; Гал.4:29; Сир.37:28
2. Плач.4:10-13; Гал.6:8; Иоанн.5:26; 1Иоанн.3:15; Иоанн.4:10; Прит.5:15; Быт.1:6; Иоанн.4:14; Матф.14:29,30; Песн.8:7; 3Цар.11:38
3. Матф.7:21; Иоанн.14:6
4. Лук.7:33-35; Мар.2:17
5. Ис.45:7
6. Иоанн.8:55; Иоанн.10:34; Иоанн.14:12
7. Мар.10:42-45; Иоанн.18:36; 3Иоанн.1:4; 1Иоанн.3:18; 1Иоанн.2:1-5

Тридцять спиць з'єднуються в одній ступиці, утворюючи колесо, але вживання колеса залежить від порожнечі між спицями. З глини роблять посудини, але вживання посудин залежить від порожнечі в них. Пробивають двері та вікна, щоб зробити будинок, але користування будинком залежить від порожнечі в ньому. Ось чому корисність чого-небудь наявного залежить від порожнечі.
Дан.8:14; Евр.9:11,12; Евр.9:24; 1Кор.6:19; Матф.23:25-28; Лук.9:62; Деян.19:19; Матф.13:44; Матф.5:5; Еккл.12:7; Еккл.3:21; Иоанн.3:6-8; Прит.25:28

П'ять кольорів наповнюють зір. П'ять звуків наповнюють слух. П'ять смакових відчуттів наповнюють смак (1). Швидка їзда та полювання хвилюють серце (2). Коштовні речі змушують людину чинити злочини. Тому розумний прагне зробити своє життя наповненим відчуттями, а не мати красиві речі. Він відмовляється від останнього і обмежується першим (3).
1. Пс.49:12; Деян.17:24,25; Матф.25:40; Прит.18:21
2. Еккл.9:7-10; Еккл.11:10
3. Прит.11:28; Иов.31:25-28; Матф.6:31-33

Слава та ганьба подібні страху. Знатність подібна великому нещастю в житті. Що значить, слава та ганьба подібні страху? Це означає, що нижчестоячі люди здобувають славу зі страхом і втрачають її також зі страхом (1). Що значить, знатність подібна великому нещастю в житті? Це значить, що я маю велике нещастя, тому що я дорожу самим собою. Коли я не буду дорожити самим собою, тоді у мене не буде і нещастя. Тому знатний, самовіддано служачи людям, може жити серед них. Добрий, той хто самовіддано служить людям, може перебувати серед них (2).
1. Иоанн.8:23; 1Иоанн.4:18; Прит.1:7
2. Мар.10:45; Лук.19:37-40; Матф.21:46

Дивлюся на неї і не бачу, а тому називаю її невидимою. Слухаю її і не чую, тому називаю її нечутною. Намагаюся схопити її і не можу, тому називаю її мізерною. Не потрібно прагнути дізнатися про джерело її, тому що вона єдина з нами. Її верх не освітлений, її низ не затемнений. Вона нескінченна і не може бути названою. Вона знову повертається до небуття. Її називають формою без форми, образом без істоти. Тому вважають її неясною та туманною. Зустрічаюся з нею і не бачу обличчя її, іду за нею і не бачу спини її. Дотримуючись стародавньої істини, щоб оволодіти існуючими речами, можна пізнати давній початок. Це називається принципом істини.
2Кор.3:18; 1Иоанн.2:14; Иоанн.8:25-27

У давнину ті, хто був здатний до вченості, знали дрібні та найтонші речі (1). Але іншим їх глибина невідома. Оскільки вона невідома, я довільно даю їм опис: вони були несміливими, ніби переходили взимку потік (2); вони були нерішучими, як ніби боялися своїх сусідів (3); вони були важливими, як гості (4); вони були обережними, ніби переходили по таючому льоду (5); вони були простими подібно необтесаному дереву (6); вони були неосяжними, подібно долині (7); вони були непроникними, подібно каламутній воді (8). Це були ті, які, дотримуючись спокою, уміли брудне зробити чистим (9). Це були ті, які своїм умінням зробити довговічний рух спокійним, сприяли життю (10). Вони дотримувалися істини і не бажали зайвого. Не бажаючи зайвого, вони обмежувалися тим, що існує, і не створювали нового (11).
1. Прем.Сол.7:21-28
2. Матф.5:3
3. Матф.5:5
4. Матф.5:9; Прит.22:29
5. Матф.17:24-27; 1Кор.8:13
6. Пс.18:8; Матф.10:16
7. Матф.13:54; Мар.6:2
8. Иоанн.6:51-53; Иоанн.6:60-63; Иоанн.6:66-69
9. Мар.7:14,15
10. Матф.11:28-30; Еккл.9:16-18
11. Матф.5:17; Еккл.1:9-11; Ис.45:7; Ис.66:22; Откр.21:5

Потрібно зробити своє серце максимально неупередженим, твердо зберігати спокій, і тоді всі речі будуть змінюватися самі собою, а нам залишиться лише споглядати їх повернення (1). В світі – велика різноманітність речей, але усі вони повертаються до свого початку (2). Повернення до початку називається спокоєм, а спокій називається поверненням до суті. Повернення до суті називається постійністю (3). Знання постійності називається досягненням ясності, а незнання постійності призводить до безладу і в результаті до зла (4). Той, хто знає постійність стає досконалим; той, хто досяг досконалості, стає справедливим; той, хто знайшов справедливість, стає правителем (5). Той, хто стає правителем, слідує небу. Той, хто слідує небу, слідує істині (6). Той, хто слідує істині, вічний, і до кінця життя такий правитель не наражатиметься на небезпеку (7).
1. Матф.6:27; Иов.21:23-25; Еккл.9:17; Иоанн.8:6-8; Евр.3:18
2. Еккл.1:7; Еккл.9:5; Еккл.12:7
3. Евр.3:18; Еккл.7:14; Чис.23:19; Иак.1:17
4. Иоанн.8:55; Иоанн.16:2,3
5. Иоанн.18:36,37
6. Матф.7:21; Иоанн.14:10; Иоанн.3:12
7. Пс.61:8; Иоанн.8:54; 2Кор.4:3,4; Гал.6:7,8; Иоанн.14:12; Откр.3:21

Найкращий правитель той, про якого народ знає лише те, що він існує. Дещо гірші ті правителі, які вимагають від народу щоб народ їх любив та прославляв. Ще гірші ті правителі, яких народ боїться, та гірші за всіх ті, яких народ зневажає (1). Тому, хто не заслуговує довіри – не користується довірою людей. Хто вдумливий і стриманий у словах, успішно здійснює справи, – і народ говорить, що він слідує природності (2).
1. Ос.6:6; Матф.5:23,24; Матф.25:40; Мар.10:42-44
2. Иоанн.9:31-33

Коли усунули велику істину, з'явилися "людинолюбство" та "справедливість" (1). Коли з'явилося мудрування, виникло і велике лицемірство (2). Коли родичі в розбраті, тоді з'являються "синівська шанобливість" та "батьківська любов" (3). Коли в державі панує безлад, тоді з'являються і "вірні слуги" (4).
1. Лук.18:19; 1Иоанн.1:5; 1Иоанн.2:9; 1Иоанн.2:11; 1Иоанн.4:20; 1Иоанн.5:20
2. Иов.34:19; Прит.27:19; Втор.10:14-19; Матф.5:46-48; Иак.2:8-10; 1Кор.4:6
3. 1Кор.7:14; Матф.6:33
4. Иез.34:10; Соф.3:13; Лук.4:18-20; Иоанн.10:11-15; 1Иоанн.2:27

Коли будуть усунуті мудрування та вченість, народ буде щасливішим у сто крат; коли будуть усунені "людинолюбство" та "справедливість", народ повернеться до синівської шанобливості та батьківської любові; коли будуть знищені хитрість та нажива, зникнуть злодії та розбійники. Всі ці речі походять від нестачі знань (1). Просто потрібно вказувати людям, що вони повинні бути простими та скромними, зменшувати особисті бажання та звільнятися від пристрастей (2).
1. Деян.19:18-20
2. Матф.11:25-30

Коли буде знищена вченість, тоді не буде і печалі (1). Яка незначна різниця між обіцянкою та лестощами і яка велика різниця між добром та злом (2)! Треба уникати того, чого люди бояться (3). О! Який хаотичний світ, де все ще не встановлений порядок (4). Всі люди радісні, ніби присутні на урочистому частуванні або святкують прихід весни (5). Тільки я один спокійний і не виставляю себе на світло (6). Я подібний до дитини, яка не з'явилася на світ. О! Я лечу! Здається, немає місця, де міг би зупинитися (7). Всі люди сповнені бажань, тільки я один подібний до того, хто відмовився від усього. Я серце безумної людини. О, яке воно порожнє! Всі люди сповнені світла. Тільки я один подібний до того, хто занурений у морок. Всі люди допитливі, тільки я один байдужий. Я подібний до того, хто мчить в світовому просторі і не знає, де йому зупинитися. Всі люди виявляють свою здатність, і тільки я один схожий на дурного й низького (8). Тільки я один відрізняюся від інших тим, що бачу основу в їжі (9).
1. Еккл.1:18
2. 1Цар.16:7; Сир.37:7,8; Ис.7:14,15; Быт.3:5
3. 1Иоанн.4:18
4. Прит.13:24; 1Тим.3:4-5
5. Матф.22:1-3
6. Иоанн.7:3-8
7. 2Кор.3:17
8. 1Кор.3:19; Иак.4:5,6; Ис.53:2-6
9. Иоанн.4:31,32; Прит.15:14

Зміст великої проникливості підпорядковується тільки істині (1). Істина безтілесна (2). Істина туманна та невизначена. Проте у її туманності та невизначеності містяться образи. Вона туманна та невизначена. Проте у її туманності та невизначеності приховані речі. Вона глибока та темна. Проте в її глибині та темноті приховані найтонші частки. Ці найтонші частки мають вищу дійсність та достовірність (3). З давніх часів до наших днів її суть незмінна. Тільки слідуючи їй, можна пізнати початок всіх речей. Яким чином ми пізнаємо початок всіх речей? Тільки завдяки їй (4).
1. Рим.8:9; Иоанн.14:10; Иоанн.12:49; 1Кор.7:23; Иоанн.15:15
2. Иоанн.4:24; Лук.24:39; Рим.2:28,29; Рим.8:1,2; Рим.8:5; Гал.4:29; 1Иоанн.3:24
3. Иоанн.3:8; Иоанн.16:12-14
4. Иоанн.17:25,26; 1Иоанн.4:1-13

В давнину говорили: «збиткове стає досконалим, криве – прямим, пусте – наповненим, старе змінюється новим; прагнучи до малого, досягаєш багато чого; прагнення отримати багато веде до помилок» (1). Тому розумний прислуховується до цього повчання. Розумний виходить не тільки з того, що сам бачить, тому може бачити ясно; він не вважає правим тільки себе, тому може володіти істиною; він не прославляє себе, тому має заслужену славу, він не звеличує себе, тому він старший серед інших. Він нічому не протистоїть, тому він непереможний (2). Слова давніх: «збиткове стає досконалим...» – хіба це пусті слова? Вони дійсно вказують людині шлях до правдивої досконалості (3).
1. Лук.11:35; Лук.5:37-39; Сир.9:13
2. Сир.37:15-20
3. Лук.18:9-14; Лук.15:10-32

Треба менше говорити, слідувати природності (1). Швидкий вітер не триває весь ранок, сильний дощ не протримається весь день. Хто робить все це? Небо та земля. Навіть небо та земля не можуть зробити що-небудь довговічним, тим більше людина. Тому вона служить істині. Хто служить істині (природі), той тотожний істині (природний). Хто служить благодаті (щастю), той тотожний благодаті (щасливий) (2). Той, хто віддає, тотожний відданому (3). Той, хто тотожний істині, набуває істину (4). Той, хто тотожний благодаті, набуває благодать (5). Той, хто тотожний відданому, набуває тільки віддане (6). Тільки сумніви породжують зневіру (7).
1. Исх.20:9,10; Мар.2:27,28; Матф.12:5-8
2. 1Кор.11:3; Гал.3:28
3. Лук.6:45
4. Матф.22:37-40; Лук.10:27,28; Матф.25:40; Матф.25:45
5. Мар.9:41; Матф.7:12
6. 1Иоанн.4:8; Рим.8:28
7. Иак.1:8; Матф.6:24; Лук.14:27-33; Лук.15:17-19; Лук.15:31; Пс.138:7,8

Хто піднявся навшпиньки, не може так довго стояти. Хто робить великі кроки, не може так довго йти. Хто сам себе виставляє на світ, той не блищить. Хто сам себе вихваляє, той не здобуде слави. Хто нападає, не досягає успіху. Хто сам себе підносить, не може стати старшим серед інших. Якщо виходити з істини, все це називається зайвим бажанням та марною поведінкою. Таких ненавидять всі істоти. Тому людина, що володіє істиною, не робить цього.
1Кор.13:2-8; Иоанн.15:13

Ось річ, в хаосі виникає, перш неба та землі народилася! Вона беззвучна! Вона позбавлена форми! Самотньо стоїть вона і не змінюється. Всюди діє і не має перешкод. Її можна вважати матір'ю землі (1). Я не знаю її імені. Позначаючи ієрогліфом, назву її „дао” (істина); довільно даючи їй ім'я, назву її великою. Велика – вона в нескінченному русі. Що знаходиться в нескінченному русі не досягає межі. Не досягаючи межі, вона повертається до свого початку (2). Ось чому велика істина, велике небо, велика земля, великий також і правитель. У Всесвіті є чотири великих, і серед них – правитель (3). Людина слідує законам землі. Земля слідує законам неба. Небо слідує законам істини, а істина слідує самій собі (4).
1. Лук.7:35; Прит.3:18-22; Прит.8:12-32
2. Еккл.1:7; Иоанн.7:38
3. Откр.17:14; Откр.21:22-24; Иоанн.8:12
4. Лук.11:2; Лук.17:20-21; Иоанн.5:38,39

Важке є основою легкого. Спокій є головним в русі. Тому розумний, крокуючи весь день, не відходить від воза з важким вантажем. Хоча він живе прекрасним життям, але він у нього не занурюється (1). Чому володар десяти тисяч возів, зайнятий собою, так зневажливо дивиться на світ? Нехтування руйнує його основу, а його квапливість призводить до втрати влади (2).
1. Сир.33:14; Исх.4:11
2. Прит.25:28; Втор.28:12; Еккл.3:11

Той, хто вміє йти не залишає слідИоанн. Той, хто вміє говорити не допускає помилок. Хто вміє рахувати, не користується інструментом для рахунку. Хто вміє закривати двері, не вживає запор і закриває їх так міцно, що відкрити їх неможливо. Хто вміє зав'язувати вузли, не вживає мотузку, але зав'язує так міцно, що розв'язати неможливо (1). Тому розумний постійно вміло рятує людей і не залишає їх. Він завжди вміє рятувати істоти, тому він не залишає їх. Це називається глибокою мудрістю. Таким чином, чеснота є вчителем недобрих, а недобрі – її опорою (2). Якщо недобрі не цінують свого вчителя і доброчесність не любить свою опору, то вони, хоч і вважають себе розумними, занурені в сліпоту. Ось що найбільш важливо і глибоко (3).
1. 2Кор.3:14; Откр.5:5
2. Иоанн.13:7; Иоанн.14:18; 2Кор.6:16; Евр.8:10; Лук.11:13; Прит.9:1-6
3. Лук.11:35; Матф.23:24; Матф.15:12-14; 1Кор.1:20

Хто знаючи свою хоробрість, зберігає скромність, той подібно гірничого струмка стає головним в країні. Хто став головним в країні, той не залишає постійної благодаті і повертається до стану немовляти (1). Хто, знаючи святкове, зберігає для себе буденне, той стає прикладом для всіх (2). Хто став прикладом для всіх, той не відривається від постійної благодаті і повертається до початкового (3). Хто, знаючи свою славу, зберігає для себе безвість, той стає головним в країні (4). Хто став головним в країні, той досягає досконалості в постійній благодаті і повертається до природності. Коли природність розпадається, вона перетворюється на засіб, за допомогою якого розумний стає керуючим і великий порядок не руйнується (5).
1. Матф.18:3; 1Кор.14:20
2. Мар.2:27,28; Сир.33:3-12
3. Матф.6:5-8
4. Иоанн.6:15
5. Еккл.12:7; Иоанн.14:18-21; Лук.20:17,18

Якщо хто-небудь силою намагається оволодіти країною, то, бачу я, він не досягає своєї мети. Країна подібна таємничій посудині, до якої не можна доторкнутись. Якщо хто-небудь торкнеться її, то зазнає невдачі. Якщо хто-небудь схопить її, то її втратить (1). Тому одні істоти йдуть, інші – йдуть за ними; одні розквітають, інші висихають; одні зміцнюються, інші слабшають; одні створюються, інші руйнуються. Тому розумний відмовляється від надмірностей, усуває розкіш та марнотратство (2).
1. Еккл.9:11
2. Матф.8:20; Матф.16:24-26; Иоанн.10:25-29

Хто служить голові народу за допомогою істини, не підкоряє інші країни за допомогою військ, бо це може обернутися проти нього (1). Де побували війська, там ростуть терен, і колючки. Після великих воєн настають голодні роки (2). Майстерний полководець перемагає і на цьому зупиняється, і він не насмілюється здійснювати насильство. Він перемагає і себе не прославляє. Він перемагає і не нападає. Він перемагає і не пишається. Він перемагає тому, що його до цього змушують. Він перемагає, хоча він і не войовничий (3). Коли істота, повна сил, стає старою, то це називається відсутністю істини. Хто не дотримується істини, загине раніше часу (4).
1. Матф.26:51-54; Деян.1:8; Деян.13:47,48
2. Матф.13:24-30
3. Лук.20:20-39
4. Ис.65:20; Иоанн.5:26; Иез.18:31,32; 2Кор.13:11

Хороше військо – засіб, що породжує нещастя, його ненавидять всі істоти. Тому людина, яка служить істині, його не вживає (1). Шляхетний правитель під час миру у відношенні сусідніх країн воліє бути поступливим і лише на війні застосовує насильство. Військо – знаряддя нещастя, тому шляхетний правитель не прагне використовувати його, він застосовує його, тільки коли його до цього змушують. Головне полягає в тому, щоб дотримуватися спокою, а в разі перемоги себе не прославляти. Прославляти себе перемогою – це значить радіти вбивству людей. Той, хто радіє вбивству людей, не може завоювати співчуття в країні. Благополуччя створюється повагою, а нещастя походить від насильства (2). Зліва будуються начальники флангів, справа стоїть полководець. Кажуть, що їх потрібно зустріти похоронною процесією. Якщо вбивають багатьох людей, про це треба гірко плакати. Перемогу слід відзначати похоронною процесією (3).
1. Матф.4:8-11; Матф.26:52-54
2. Прит.15:28; Прит.16:18
3. Ос.6:6; Иак.2:13

Істина вічна та безіменна. Хоча вона мізерна, але ніхто в світі не може її підпорядкувати собі (1). Якщо знать та правителі зможуть її дотримуватися, то всі істоти самі стають спокійнішими. Тоді небо і земля зіллються в гармонії, настануть щастя і благополуччя, а народ без наказу заспокоїться (2). При встановленні порядку з'явилися імена. Оскільки виникли імена, потрібно знати межу їх використання. Знання межі дозволяє позбутися від небезпеки (3). Коли істина знаходиться у світі, усі істоти прагнуть до неї, подібно до того, як гірські струмки течуть до річок і морів (4).
1. Втор.32:39; Иак.4:5,6
2. Втор.5:29
3. 1Кор.15:22; 1Кор.15:45-50
4. Еф.4:11-16; 1Иоанн.3:15

Хто знає людей, той розумний. Хто знає себе просвітлений. Переможець людей сильний. Хто перемагає самого себе могутній. Знаючий достаток багатий. Хто діє із завзятістю, має волю. Хто не втрачає свою природу, довговічний. Хто вмер, але не забутий, той безсмертний.
Иоанн.5:39; 1Тим.6:13-16; 1Тим.4:16; Лук.15:17

Велика істина присутня всюди. Вона може знаходитися як зправа, так і зліва (1). Завдяки їй народжується все, що існує і не припиняє свого зростання (2). Вона здійснює подвиги, але слави собі не бажає. З любов'ю виховуючи всі істоти, вона не вважає себе їх володарем (3). Вона ніколи не має власних бажань, тому її можна назвати незначною (4). Усе, що існує повертається до неї, але вона не розглядає себе їх володарем (5). Її можна назвати великою. Вона стає великою, тому що ніколи не вважає себе такою (6).
1. Пс.138:7,8
2. Лук.12:28; Пс.21:11; Пс.138:15; Матф.13:31,32; Быт.5:1,2
3. Матф.11:27; Иоанн.8:50 Иоанн.5:45; Матф.20:25-28; Прит.3:33-35
4. Лук.17:20,21; Иоанн.14:10
5. Матф.18:18; Иоанн.10:30-38; Лук.4:16-21; Еккл.12:7; Иоанн.14:12; Иоанн.14:28; Иоанн.16:7-16
6. Иоанн.13:12-15; Иоанн.14:8-10; 1Иоанн.4:12; Иак.4:5,6; 1Иоанн.4:20; 1Иоанн.2:9

До того, хто представляє собою великий образ істини, приходить весь народ. Люди приходять, і він їм не заподіює шкоди. Він приносить їм мир, спокій, музику та їжу. Навіть мандрівник у нього зупиняється (1). Коли істина виходить з уст, вона прісна та неприємна. Вона невидима, і її не можна почути (2). Але у дії вона невичерпна (3).
1. Мар.12:10-12; Лук.19:47,48
2. Иоанн.8:43; Иоанн.8:47; Иоанн.7:15-18
3. Матф.13:54

Щоб щось стиснути, необхідно спочатку розширювати. Щоб щось послабити, потрібно спочатку зміцнювати. Щоб щось знищити, необхідно спочатку зрощувати. Щоб щось у когось відняти, потрібно спочатку дати. Це називається глибокою істиною (1). М'яке і слабке перемагається твердим і сильним, а тверде і сильне м’яким і слабким (2). Як риба не може покинути глибину, так і держава не повинна відкривати простим людям свої досконалі методи управління (3).
1. Матф.7:12; 1Кор.15:33-36; Мар.4:13,14; Иоанн.11:25; Кол.3:1-4
2. 1Кор.1:27
3. Мар.4:9-13; Матф.22:11-14; Деян.7:22; Ис.36:6; Ис.42:1-4; Еф.6:12; Дан.7:27; Иоанн.18:33-37; Откр.21:22-24

Істина постійно прагне до рівноваги, проте немає нічого такого, що б вона не робила заради спокою. Якщо знать та правителі будуть її дотримуватися, то всі істоти будуть виправлятися самі собою. Якщо ті, які виправилися, захочуть діяти, то я буду заспокоювати їх за допомогою простого буття без імені (1). Просте буття, яке не володіє ім'ям, для себе нічого не бажає. Відсутність бажання приносить спокій, і тоді порядок в країні сам собою встановиться (2).
1. Евр.7:1-4; Евр.7:7; Евр.7:22-28
2. Матф.11:25-30; Иоанн.3:16; 1Иоанн.4:11

Людина з вищою благодаттю не прагне робити добрі справи, тому така людина доброчесна. Людина з нижчою благодаттю прагне робити добрі справи на показ, тому така людина не доброчесна. Людина з вищою благодаттю здійснює недіяння. Людина з нижчою благодаттю діяльна, і її дії нарочиті. Хто володіє вищою любов’ю до людини стримує себе, здійснюючи недіяння. Людина вищої справедливості діяльна, і її дії нарочиті. Людина, яка в усьому дотримується ритуалу, діє, сподіваючись на взаємність (1). Якщо вона не зустрічає взаємності, то вона вдається до покарань (2). Ось чому благодать з'являється тільки після втрати істини; любов – після втрати благодаті; справедливість – після втрати любови; ритуал – після втрати справедливості. Ритуал – це ознака відсутності довіри і відданості. У ритуалі – початок смути (3). Внутрішня суть – це істина, це головне; а зовнішній вигляд – це початок невігластва. Тому велика людина бере істотне і залишає другорядне (4). Вона користується плодом і незважає на його прикраси. Вона віддає перевагу головному і відмовляється від другорядного (5).
1. Рим.13:10; Сир.19:18; Матф.6:3-8
2. Матф.24:10-12; Матф.19:16-22
3. Деян.6:9-14; Деян.7:48-60
4. Ис.7:14,15; Матф.23:25; 2Кор.4:16; Матф.7:17; Матф.7:20; Иоанн.12:24; Иоанн.15:2; Иоанн.15:4; Иоанн.15:8
5. 1Кор.13:11; Гал.4:1,2; Иоанн.15:15,16

Ось ті, які з давніх часів знаходяться в єдності*. Завдяки єдності небо стало чистим, земля – спокійною, дух – чуйним, долина – квітучою. Завдяки єдності почали народжуватися всі істоти. Завдяки єдності знать та правителі стають зразком у світі. Ось що створює єдність (1). Якщо небо не чисте – воно гримить блискавками, якщо земля не спокійна – вона розколюється, якщо дух не чуйний – він зникає, якщо долини не цвітуть – вони перетворюються на пустелю, якщо речі не народжуються – вони зникають. Якщо знать та правителі не є прикладом благочестя, вони будуть повалені (2). Незнатні є основою для знатних, а низьке – підставою для високого. Тому знать та правителі самі називають себе самотніми, сірими, нещасливими. Це відбувається тому, що вони не розглядають незнатних як свою основу. Це помилковий шлях. Якщо розібрати воза, на якому сидиш, що залишиться? Не можна вважати себе дорогоцінним, як алмаз, а треба бути простим, як камінь (3).
* о единстве в 42 стихе.
1. Ис.57:21; Иез.18:32; Иез.33:11; 1Кор.14:33; 2Кор.13:11; Матф.25:34-40
2. Матф.25:41-45; Матф.22:11-14; 1Кор.1:20
3. Прит.27:24; Рим.13:1; Иоанн.19:9-12; 1Тим.6:1; Кол.4:1

Перетворення в протилежне є дія істини, слабкість є властивість істини (1). В світі всі речі народжуються з буття, а буття народжується з небуття (2).
1. Иак.4:6; Ис.53:7-12
2. Втор.29:29; Ам.3:7; Иак.2:18; 1Кор.2:10; 1Иоанн.2:27; Иез.36:27; Лук.17:21

Людина вищої вченості, дізнавшись про істину, прагне до її здійснення (1). Людина середньої вченості, дізнавшись про істину, то дотримується її, то її порушує (2). Людина нижчої вченості, дізнавшись про істину, піддає її глузуванню (3). Якщо вона не піддавалася б глузуванню, не була б істиною (4). Тому існує приказка: хто дізнається істини, схожий на темного; хто проникає в істину, схожий на відступаючого; хто на висоті істини, схожий на заблудшого; людина вищої чесноти схожа на просту; великий освічений схожий на невігласа (5); безмежне добродіяння схоже на його недолік; поширення добродіяння схоже на його розкрадання; істинна правда схожа на її відсутність (6). Великий квадрат не має кутів; велика посудина не має краю; сильний звук не можна почути; великий образ не має форми. Істина прихована від нас і не має імені. Але тільки вона здатна допомогти усім істотам і привести їх до досконалості (7).
1. Лук.2:40; Дан.9:24-27; Зах.9:9; Лук.19:41-44; Иоанн.17:4; Иоанн.19:30
2. Прит.24:16; 1Иоанн.2:1,2
3. Матф.7:6; Прит.12:23; Деян.17:32; Гал.6:7,8
4. Матф.22:14; Деян.17:32
5. Ис.53:5; Ис.53:7; Матф.13:57; Иоанн.8:48-50; Иоанн.10:17-20
6. Лук.11:35; Еф.4:17-25
7. Иоанн.3:8; Ис.6:10

Істина породжує [гармонійну] єдність, [гармонійна] єдність породжує [взаємодію] двох [протилежностей], дві [протилежності] породжують третє, третє (рух, сила, енергія) породжує все* (1). Все, що існує, містить у собі протилежності інь і ян, наповнені енергією, – це і утворює гармонію (2). Люди не люблять імена «одинокий», «сірий», «нещасливий». Між тим гуни та вани цими іменами називають себе (3). Тому речі підносяться, коли їх принижують, і принижуються, коли їх підносять (4). Чого навчають люди, тому навчаю і я: сильні й жорстокі не помирають своєю смертю. Цим я керуюся у своєму навчанні (5).
* в оригинале „Дао рождает 1, 1 рождает 2, 2 рождает 3, 3 рождает всё” – этот стих объясняет знак ИНЬ-ЯН.
1. Евр.1:5; 2Кор.3:6; Иоанн.14:16-28; Иоанн.3:1-21; Мар.4:26-34
2. Матф.19:17; Матф.20:15; Лук.11:13
3. Лук.9:58
4. Матф.19:30; Лук.14:11; Сир.2:5
5. Матф.13:54; Мар.10:18; Матф.10:34-38; Лук.11:13; Лук.23:46; Еккл.12:7

На землі найслабші перемагають найсильніших (1). Небуття проникає скрізь і всюди (2). Ось чому я знаю користь від недіяння. На землі немає нічого, що можна було б порівняти з вченням, що не вдається до слів, і користю від недіяння (3).
1. 1Кор.1:26-29; Дан.7:27; Еф.6:12; Откр.21:23,24; Деян.26:22-32
2. Прем.Сол.7:24; Евр.4:12; 1Кор.2:10; Сир.42:18-20
3. Прит.10:19; Матф.6:5-8; Евр.4:3; Евр.3:18; 1Пет.3:1,2; Мар.4:18,19; Иер.6:19; Матф.11:28-30; 1Кор.14:14,15; 1Кор.14:21; Ис.29:24; Иак.1:5-8; Иак.1:17; Рим.8:26

Що цінніше – слава чи життя (1)? Що дорожче – життя чи багатство (2)? Що важче пережити – придбання чи втрату (3)? Хто багато збирає, той понесе великі втрати (4). Хто багато накопичує, той матиме великі збитки. Хто знає міру, у того не буде невдачі. Хто знає межу, той не буде наражатися на небезпеку. Він може стати довговічним (5).
1. Иоанн.10:18; Иоанн.8:53-58
2. Ис.35:31; Матф.16:26
3. Иоанн.6:61; Иоанн.16:12
4. Лук.12:16-21
5. 1Тим.6:6; Прит.16:16; Сир.37:8

Велика досконалість схожа на недосконале, але її дія не може бути порушена; велика повнота схожа на порожнечу, але її дія невичерпна. Велика прямота схожа на кривизну; велика проникливість схожа на глупість; великий оратор схожий на заїку (1). Ходьба перемагає холод, спокій перемагає спеку. Спокій створює порядок у світі (2).
1. Иоанн.6:60-63; Ис.53:1,2
2. 1Кор.14:33

Коли в країні панує істина, за допомогою конів орють землю; коли в країні відсутня істина, бойові коні пасуться в околицях. Немає більшого нещастя, ніж незнання межі своєї пристрасті, і немає більшої небезпеки, ніж прагнення до придбання багатств. Той, хто вміє задовольнятися простотою, завжди задоволений своїм життям.
Прит.4:23; Прит.25:28; 1Тим.6:6; Прит.1:19-33; Лук.7:33-35

Не виходячи з двору, можна пізнати світ. Не виглядаючи з вікна, можна бачити природну істину. Чим далі йдеш, тим менше пізнаєш. Тому розумний не ходить, але пізнає все. Не бачачи речей, він проникає в їх сутність. Не діючи, він домагається успіху.
Сир.37:17-20; Иоанн.4:23,24; Лук.17:20,21; Матф.7:5; 1Тим.4:16; Иоанн.7:17; 1Иоанн.2:14; Матф.5:17-22

Хто вчиться, з кожним днем збільшує свої знання. Хто служить істині, день у день зменшує свої бажання (1). У безперервному зменшенні бажань людина доходить до недіяння. Немає нічого такого, що б не зробило недіяння. Тому оволодіння землею завжди здійснюється за допомогою недіяння (2). Хто діє, не в змозі опанувати землею (3).
1. Лук.22:42; Лук.11:1,2
2. Мар.13:11; Рим.11:5-8
3. Еф.2:8,9; 2Фесс.3:8-15; Евр.5:7-14; Деян.2:22-24; Иоанн.14:10

Розумний не має свого серця. Його серце складається з сердець народу (1). Добрим я роблю добро і недобрим також роблю добро. Таким чином і виховується чеснота. Щирим я вірний і нещирим також вірний. Таким чином і виховується щирість (2). Розумний живе у світі спокійно і в своєму серці збирає думки народу. Він дивиться на народ, як на своїх дітей (3).
1. Рим.12:15
2. Михей.7:6; Лук.14:26; Мар.12:31; Матф.5:43-48
3. Мар.8:27; Мар.10:24; Иоанн.13:33-35

Люди народжуються і вмирають. З десяти осіб три йдуть до життя, три – до смерті. З кожних десяти ще є три людини, які вмирають від своїх діянь (1). Чому це так? Це відбувається тому, що у них занадто сильне прагнення до життя (2). Є і такий, хто вміло володіє життям. Він, йдучи по землі, не боїться носорога та тигра, вступаючи в битву, не боїться озброєних солдат. Носорогу нікуди встромити в нього свій ріг, тигрові ніде накласти на нього свої кігті, а солдатам нікуди вразити його мечем. У чому причина? Це відбувається тому, що для нього не існує смерті (3).
1. Дан.12:2; Дан.12:9; Дан.12:13; Иез.18:20; Откр.2:17; Откр.3:21
2. Мар.8:35; Иез.18:4; Иоанн.12:25; 1Иоанн.3:15
3. Дан.6:19-23; Быт.4:7; Прит.22:29; Еккл.9:11; Втор.32:39; 1Кор.15:54; Рим.8:6

Істина породжує речі, благодать зрощує їх. Речі оформляються, форми завершуються (1). Тому немає речі, яка не підкорялася б істині і не цінувала б благодать. Істина шанована, благодать цінима, тому що вони не віддають наказів, а слідують природності (2). Істина породжує речі, благодать зрощує їх, плекає їх, виховує їх, удосконалює їх, робить їх зрілими, доглядає за ними, підтримує їх (3). Створювати і не присвоювати, творити і не хвалитися, будучи старшим, не повелівати – ось що називається найглибшою благодаттю (4).
1. Пс.138:13-16; Сир.38:32-35; Ис.29:16; Ис.45:9; Рим.9:21-25
2. Матф.23:37; Иоанн.10:3-6; Иоанн.16:2,3
3. 1Кор.13:9-11; Прем.Сол.12:1; 1Кор.15:28; Пс.18:2; Пс.113:10-12
4. Мар.9:35; Иоанн.10:34-36; Фил.3:13-19

На землі є початок, і цей початок – мати землі. Коли буде осягнута мати, то можна дізнатися і її дітей (1). Коли вже відомі її діти, то знову потрібно пам'ятати про їх матір (2). У такому разі до кінця життя у людини не буде небезпеки (3). Якщо людина залишає свої бажання і звільняється від пристрастей, то до кінця життя не буде в неї втоми. Якщо ж вона розпускає свої пристрасті і поглинена своїми справами, то не буде порятунку від бід (4). Бачення найдрібнішого називається проникливістю (5). Збереження слабкості називається могутністю (6). Слідувати сяйву істини, осягати її найглибший сенс, не накликати на людей нещастя – це і є дотримання стабільності (7).
1. Лук.7:33-35; Прит.3:19-24; Прит.8:22-26
2. Исх.20:12; Матф.6:6; Матф.13:54
3. Иоанн.3:21; Прит.1:20-33
4. Матф.6:31-34
5. Сир.37:17-19
6. Лук.6:29-36
7. 1Иоанн.1:5; 1Иоанн.5:20; Иоанн.4:23,24; 2Кор.3:6

Якби я володів знанням, то йшов би по великій дорозі. Єдина річ, якої я боюся, – це вузькі стежки. Велика дорога абсолютно рівна, але народ любить стежки (1). Якщо палац розкішний, то поля вкриті бур'янами і хлібосховища абсолютно порожні. Знать одягається в розкішний одяг, носить зброю, не задовольняється звичайною їжею і накопичує зайві багатства. Все це називається розбоєм і хвастощами. Це є порушенням істини (2).
1. Прит.23:19; Ис.53:6; Матф.9:36; Матф.9:12,13
2. Матф.23:14; Матф.23:5-7; Лук.18:1-8; Иак.2:18

Хто вміє міцно стояти, того не можна перекинути. Хто вміє спертися, того не можна звалити. Сини і онуки збережуть пам'ять про нього (1). Хто удосконалює істину всередині себе, у того доброчесність стає щирою (2). Хто удосконалює істину в родині, у того доброчесність стає рясною (3). Хто удосконалює істину в селі, у того доброчесність стає великою (4). Хто удосконалює істину в країні, у того доброчесність стає багатою (5). Хто удосконалює істину на землі, у того доброчесність стає загальною (6). По собі можна пізнати інших; по одній родині можна пізнати інші; по одному селі можна пізнати інші; по одній країні можна пізнати інші. По одній країні можна пізнати всю землю. Яким чином я дізнаюся, що земля така? Поступаючи так (7).
1. Прит.17:6; 2Цар.18:18; Сир.37:28
2. Иак.1:12-26
3. Исх.20:12; 2Кор.12:14
4. Матф.9:35; Мар.1:38; Мар.8:27; Лук.9:51,52
5. Прит.22:29; Еккл.4:13,14; Фил.4:8
6. Иоанн.12:32; Иоанн.16:7
7. 1Тим.4:16

Хто містить в собі досконалу благодать, той схожий на новонародженого. Отруйні комахи і змії його не вжалять, люті звірі його не схоплять, хижі птахи його не заклюють. Кістки у нього м'які, м'язи слабкі, але він тримає істину міцно (1). Не знаючи союзу двох статей, він володіє життєдайною здатністю. Він дуже чуйний. Він кричить весь день, і його голос не змінюється. Він абсолютно гармонійний (2). Знання гармонії називається постійністю. Знання постійності називається мудрістю (3). Збагачення життя називається щастям. Прагнення керувати почуттями називається завзятістю (4). Істота, повна сил, старіє – це називається порушенням істини (5). Хто істини не дотримується, той гине завчасно (6).
1. Откр.7:17; Матф.19:14; Иоанн.3:7; Ис.11:5-9
2. Иоанн.5:26; Матф.22:30; Иоанн.3:13
3. Иак.1:17; Иер.31:34
4. Прит.25:28; 1Иоанн.3:15; Лук.16:16
5. Ис.65:20
6. Прит.1:32,33

Той, хто знає, не говорить. Той, хто говорить, не знає (1). Та, що залишає свої бажання, відмовляється від пристрастей, притупляє свою проникливість, звільняє себе від хаотичності, стримує свій блиск, уподібнює себе порошинці, являє собою найглибше (2). ЇЇ не можна наблизити для того, щоб з нею зріднитися, її не можна наблизити для того, щоб нею нехтувати; її не можна наблизити для того, щоб нею скористатися, її не можна наблизити для того, щоб її підняти, її не можна наблизити для того, щоб її принизити. Ось чому вона шанована на землі (3).
1. Лук.22:63-71
2. Лук.22:42; Матф.20:28
3. Иак.1:17; Лук.6:35; Матф.5:45

Країна керується справедливістю, війна ведеться хитрістю. Землю отримують у володіння за допомогою недіяння (1). Звідки я знаю все це? Ось звідки: коли в країні багато заборонних законів, народ стає бідним (2). Коли у народу багато зброї, в країні збільшуються смути. Коли багато вправних майстрів, множаться рідкісні предмети (3). Коли ростуть закони та накази, збільшується кількість злодіїв і розбійників (4). Тому розумний говорить: «Якщо я не дію, народ сам буде змінюватись; якщо я спокійний, народ сам буде виправлятися. Якщо я пасивний, народ сам стає багатим, якщо я не маю пристрастей, народ стає простодушним» (5).
1. Прит.22:29; Матф.10:16-20
2. Мар.2:27,28; Матф.23:1-7; Гал.3:1-29; Иер.8:5-13
3. Рим.12:14-21; Матф.10:34-42; Евр.4:12
4. Иак.2:5-14
5. Иов.22:2-4; Иоанн.5:26; 1Иоанн.5:10; Кол.3:8-11; Еф.2:13-16; Сир.14:6; Рим.14:14; Матф.11:25-30; Матф.5:22; 1Иоанн.3:15

Коли уряд спокійний, народ стає простодушним. Коли уряд діяльний, народ стає нещасним. О нещастя! Воно є опорою щастя. О щастя! У ньому ховається нещастя (1). Хто знає їх кордони? Вони не мають сталості (2). Справедливість знову перетворюється в хитрість, добро – в зло. Людина вже давно перебуває в омані. Тому розумний справедливий, і не забирає нічого в інших. Він безкорисливий і не шкодить іншим. Він правдивий і не робить нічого поганого. Він світлий, але не бажає сіяти (3).
1. 3Цар.12:3-13
2. Еккл.9:11-12
3. Еккл.9:13-18

Керуючи людьми і служачи небу, найкраще дотримуватися стриманості. Утримання має стати головною турботою. Воно називається вдосконаленням благодаті. Удосконалення благодаті – всеперемагаюче. Всеперемагаючий володіє невичерпною силою. Невичерпна сила дає можливість оволодіти країною (1). Початок, за допомогою якого керується країна, називається глибокою і сильною, вічно існуючою істиною (2).
1. Пс.61:10; Пс.77:5-8; Прит.25:28
2. Сир.37:28; 1Тим.6:16

Управління великою державою нагадує приготування страви з дрібних риб (1). Якщо землею управляти, слідуючи істині, то злі духи померлих не будуть діяти. Злі духи не тільки не будуть діяти, вони також не зможуть шкодити людям (2). Не тільки вони не зможуть шкодити людям, а й розумні не зможуть шкодити людям (3). Оскільки і ті й інші не зможуть шкодити людям, їх благодать поєднається одна з одною (4).
1. Матф.4:18,19; Матф.25:21; Иоанн.15:15; Лук.17:21
2. Иер.31:33,34; Лук.4:17-20; Деян.19:11-13
3. 1Иоанн.3:9; 1Иоанн.4:8
4. Еф.4:4-16

Велика держава – це низина річки, вузол землі, мати землі. Мати завжди незворушністю розташовує до себе батька, а після своєї незворушності вона завжди ставить себе нижче батька. Тому велика держава розташовує до себе маленьку тим, що ставить себе нижче останньої, а маленька держава завойовує симпатію великої держави тим, що стоїть нижче останньої. Тому сприяють собі або тим, що ставлять себе нижче, або тим, що самі по собі є нижче (1). Нехай велика держава буде бажати не більше того, щоб всі однаково були нагодовані, а мала держава хай буде бажати не більше того, щоб служити людям. Тоді обидві одержать те, чого вони бажають (2). Великому належить бути внизу (3).
1. Иак.4:6; Фил.2:6-8
2. Лук.6:30-33
3. Матф.20:25-28; 1Кор.11:3; Деян.17:24,25

Істина – глибока основа усіх речей (1). Вона скарб добрих і захист недобрих людей (2). Красиві слова можна вимовляти публічно, добру поведінку можна поширювати на людей (3). Але навіщо ж залишати недобрих людей (4)? У такому разі для чого ж висувають володаря і призначають йому трьох радників (5)? Володар і радники хоча і мають дорогоцінні камені і можуть їздити з кортежем, але краще буде їм спокійно слідувати істині (6). Чому в давнину цінували істину? У той час люди не прагнули до придбання багатств і злочини прощалися. Тому істина на землі цінувалася дорого (7).
1. Пс.88:15; Ис.28:16; Матф.21:42-46; Матф.7:15-29; Лук.6:45-49; Иоанн.12:49; Иоанн.14:10
2. Матф.5:43-48; Лук.11:13; 1Тим.2:1-6
3. 1Кор.4:16; Еф.5:1,2; Фил.3:17; Евр.13:7
4. Евр.10:25
5. Ис.9:6; Деян.3:22-26
6. Иоанн.19:11,12
7. Ос.6:6; Матф.9:12,13; 1Кор.13:1-8; 1Иоанн.4:8

Потрібно здійснювати недіяння, дотримуватися спокою і вживати звичайне (1). Велике складається з малого, а важке – з легкого (2). На ненависть треба відповідати добром (3). Подолання важкого починається з легкого, здійснення великого починається з малого, бо у світі важке утворюється з легкого, а велике – з малого. Тому розумний починає не з великого, тим самим він здійснює велике (4). Хто багато обіцяє, той не заслуговує довіри. Чим легковажніше ставитись до справи, тим важке її вирішення. Тому розумний відноситься до справи, як до важкої, тому він не зазнає труднощів (5).
1. Прит.23:1-9
2. 1Кор.12:12-27
3. Лук.6:27-29; Рим.12:14-21
4. Лук.14:28-30; Лук.6:42
5. Иак.1:26; 2Пет.1:3-9

Те, що спокійне, легко зберегти. Те, що ще не показало ознак, легко направити. Те, що слабе, легко розділити. Те, що дрібне, легко розсіяти. Дію треба почати з того, чого ще немає. Наведення порядку треба розпочати тоді, коли ще немає смути. Бо велике дерево виростає з маленького, дев'ятиповерхова будівля починає будуватися зі жменьки землі, подорож у тисячу кроків починається з одного кроку (1). Хто діє – потерпить невдачу. Хто чим-небудь володіє – втратить. Ось чому розумний бездіяльний, і він не терпить невдачі. Він нічого не має і тому нічого не втрачає. Ті, хто, роблячи справи, поспішають досягти успіху, зазнають невдачі (2). Хто обережно закінчує свою справу, подібно до того як він її почав, у того завжди буде добробут (3). Тому розумний не має пристрасті, не цінує дорогі речі, навчається у тих, хто не прагне навчати, і йде по тому шляху, яким пройшли інші (4). Він слідує природності речей і не насмілюється самовільно діяти (5).
1. Мар.4:30-37
2. Откр.3:9-13
3. Откр.3:20,21
4. Матф.6:26
5. Иоанн.5:19; Иоанн.14:24

У давнину ті, хто слідував істині, не освічували народ, а робили його неосвіченим. Важко керувати народом, коли у нього багато знань. Тому управління країною за допомогою знань приносить країні нещастя, а без їх допомоги приводить країну до щастя (1). Хто знає ці дві речі, той стає прикладом для інших (2). Знання цього прикладу є знання найглибшої благодаті. Найглибша благодать, вона і глибока і далека. Вона протилежна всім істотам, але приводить їх до повної відповідності з нею (3).
1. Матф.7:6; Матф.13:34; Мар.4:30-34; Мар.4:9-13; Иоанн.15:15; Иоанн.16:12,13
2. 1Кор.4:16; Фил.3:17
3. 1Кор.1:19-25; 1Кор.2:14; 1Кор.3:19

Річки і моря тому можуть панувати над рівнинами, що вони здатні стікати вниз. Тому вони панують над рівнинами. Коли розумний бажає піднестися над народом, він повинен ставити себе нижче інших. Коли він бажає бути попереду людей, він повинен ставити себе позаду інших. Тому хоча він і стоїть над народом, але народу він не в тягар; хоча він знаходиться попереду, народ йому не шкодить. Тому люди з радістю його висувають і від нього не відвертаються (1). Він не бореться, завдяки чому він в світі непереможний (2).
1. Матф.20:25-28; Иоанн.10:1-21; Матф.15:13,14; Матф.23:24
2. Лук.6:27-29; Матф.5:46

Всі говорять про те, що моя істина велика і не применшується. Якби вона применшувалася, то після довгого часу вона стала б низькою. Не применшується тому, що вона є великою (1). Я маю три скарби, якими дорожу: перше – це любов до людей, друге – ощадливість, а третє полягає в тому, що я не смію бути попереду інших. Я люблю людей, тому можу стати хоробрим. Я ощадливий, тому можу бути щедрим. Я не смію бути попереду інших тому можу стати розумним керуючим (2). Хто хоробрий без любові до людей, щедрий без ощадливості, перебуваючи попереду, відштовхує тих, хто знаходиться позаду, той гине. Хто веде війну з любов’ю до людей, перемагає, і зведена ним оборона неприступна. Небо його рятує, любов людей його охороняє (3).
1. 1Кор.13:8; 1Кор.13:13
2. Иоанн.17:1-26
3. Иоанн.12:24,25; Мар.10:26-30

Розумний полководець не буває войовничим. Умілий воїн не буває гнівний. Той, хто вміє перемагати ворога не нападає. Вміючий керувати людьми, не ставить себе в низьке становище (1). Це я називаю благодаттю, яка уникає боротьби. Це сила в управлінні людьми. Це означає слідувати природі й давньому початку істини (2).
1. Еккл.7:9; Лук.9:51-56; Иоанн.8:23; Иоанн.18:36; Рим.12:19; Матф.12:31,32
2. Евр.3:10,11; Еф.4:26-32

Військове мистецтво говорить: я не смію першим починати, я повинен чекати. Я не смію хоча б на крок наступати, але на два відступаю. Це називається дією за допомогою недіяння, ударом без зусиль (1). У цьому випадку не буде ворога і я можу обходитися без солдатИоанн. Немає біди важче, ніж недооцінювати супротивника. Недооцінка супротивника приходить при втраті істини (2). Розсудливий здобуває перемогу (3).
1. Иоанн.19:9-12; Матф.10:16; 2Кор.12:9; Прем. Сол.2:11; Прит.1:17-33
2. 4Цар.6:10-23
3. Прит.8:1-36

Мої слова легко зрозуміти і легко здійснити. Але прості люди не можуть їх зрозуміти і не можуть їх здійснити (1). У словах є початок, в справах є головне (2). Оскільки люди їх не знають, то вони не знають і мене (3). Коли мене мало знають, тоді я цінний (4). Тому розумний подібний тому, хто одягається в простий одяг, а при собі ховає дорогоцінний камінь (5).
1. Мар.4:12; Рим.7:14-19
2. Прит.1:7; Рим.13:10; Иак.2:15-18; 1Иоанн.4:18
3. Иоанн.8:19; Иоанн.8:42
4. Матф.13:54-58
5. Лук.9:57,58

Хто, маючи знання, робить вигляд, що не знає, той вище всіх (1). Хто, не маючи знань, робить вигляд, що знає, той хворий (2). Хто, будучи хворим, вважає себе хворим, той не є хворим (3). Розумний не хворий. Будучи хворим, він вважає себе хворим, тому він не хворий (4).
1. Ис.53:1-12; Иоанн.5:36-39; Иоанн.8:54,55; 1Иоанн.4:20; Прит.18:2; Иоанн.14:24
2. Матф.9:11-13; 1Кор.8:1-3; Лук.6:42
3. Лук.15:7; Лук.15:11-32; Лук.18:9-14; Иез.33:13-15; Иер.31:33,34; Ис.1:16-20
4. Матф.26:38,39; Евр.5:7-10; Матф.16:26; Матф.6:6-15

Коли народ не боїться могутніх, тоді приходить могутність. Не грабуйте його житла, не нехтуйте його життям (1). Хто не зневажає народ, той не буде зневажений народом (2). Тому розумний, знаючи себе, себе не виставляє. Він любить себе, але себе не звеличує (3).
1. Прит.15:16-18
2. Матф.7:12
3. Еккл.4:13,14; Ис.11:1-5

Хто хоробрий та войовничий – гине, хто хоробрим та не войовничий – буде жити (1). Ці дві речі означають: одна – користь, а інша – шкоду. Хто знає причину того, що небо ненавидить войовничих? Пояснити це важко і розумному (2). Небесна істина не бореться, але вміє перемагати. Вона не каже, але вміє відповідати. Вона сама приходить. Вона спокійна і вміє керувати речами. Сіть природи рідка, але нічого не пропускає (3).
1. Прит.1:17-33; Пс.63:2-11
2. Матф.7:12
3. Иоанн.3:8; 1Кор.12:11; 1Кор.12:18

Якщо народ не боїться смерті, то навіщо ж погрожувати йому смертю (1)? Хто змушує людей боятися смерті, вважає це заняття захоплюючим, того я схоплю і знищу. Хто насмілиться так діяти (2)? Завжди існує носій смерті, який вбиває. А якщо хто його замінить – це значить замінить великого майстра. Хто, замінюючи великого майстра, рубає сокирою, зашкодить свою руку (3).
1. Иоанн.16:2,3
2. Иез.24:14; Матф.12:31,32
3. Рим.12:19

Народ голодує через те, що влада бере надто багато податкИоанн. Ось чому народ голодує (1). Важко керувати народом тому, що влада занадто діяльна. Ось чому важко керувати (2). Народ зневажає смерть через те, що у нього занадто сильне прагнення до життя. Ось чому зневажають смерть (3). Той, хто нехтує своїм життям, тим самим цінує своє життя (4).
1. 3Цар.12:2-13; Иез.34:8-20; Матф.23:14; Иоанн.4:19-24; Матф.17:24-27
2. Матф.20:25-28; Иоанн.10:1-14
3. Матф.16:26; Рим.6:3; Рим.6:4; 1Кор.15:21; 1Кор.15:42-49
4. Гал.5:16-18; Матф.10:28; Мар.8:35; Мар.9:41

Людина при своєму народженні ніжна і слабка, а при настанні смерті сильна та міцна. Всі істоти і рослини при своєму народженні ніжні та слабкі, а при загибелі сухі та гнилі. Тверде та міцне – це те, що гине, а ніжне і слабке – це те, що починає жити (1). Тому могутнє військо не перемагає і міцне дерево гине. Сильне і могутнє не мають тієї переваги, яке мають ніжне і слабке (2).
1. Матф.18:1-6; 1Кор.14:20; 1Кор.13:11; Рим.8:9
2. Неем.9:17; Иак.4:5,6; Мар.10:15

Небесна істина подібна натягуванню лука. Коли верх опускається, низ піднімається. Вона забирає зайве і віддає забране тому, хто його потребує. Небесна істина віднімає у багатих і віддає бідним те, що у них відібрано (1). Людська ж істина – навпаки. Вона віднімає у бідних і віддає багатим (2). Хто може віддати іншим все зайве? Це можуть зробити тільки ті, які слідують істині (3). Тому розумний робить і не користується тим, що зроблено, робить подвиги і себе не прославляє. Він шляхетний тому, що у нього немає пристрастей (4).
1. Прит.22:16
2. 2Цар.12:1-10
3. Матф.5:40; Лук.14:24-33; Мар.10:28-31; Мар.10:17-24; 1Кор.13:3
4. Мар.10:18; Иоанн.6:14,15; Еф.2:8,9

Вода – це м'яка та слабка річ, але в подоланні твердого та міцного вона непереможна (1). Слабкі перемагають сильних, м'яке долає тверде. Це знають всі, але люди не можуть це здійснювати (2). Тому розумний говорить: «Хто прийняв на себе приниження країни – стає правителем, і хто прийняв на себе нещастя країни – стає володарем» (3). Правдиві слова схожі на свою протилежність (4).
1. Иоанн.4:10
2. Рим.12:21; 1Цар.24:18-21
3. Ис.53:4-7
4. Матф.10:34-38; Иоанн.15:20; 1Кор.2:14; 1Кор.3:19; Лук.11:35

Після заспокоєння великого обурення неодмінно залишаться його наслідки. Як можна назвати це добром? Тому розумний дає клятву, що він не буде нікого засуджувати (1). Добрі прагнуть до згоди, а недобрі – до вимагання (2). Небесна істина ставиться до всіх однаково, вона завжди на стороні добрих (3).
1. 1Кор.13:2; Рим.12:16-18; Лук.6:42; Матф.12:34-37; Матф.22:15; Лук.20:26
2. Матф.5:23-26; Матф.18:23-35
3. Деян.10:34,35; Рим.2:11; Еф.6:9; Кол.3:25; Пс.142:10

Нехай поселення людей буде маленьким, а населення малочисельним. Якщо у поселенні є різні знаряддя, не потрібно їх використовувати. Нехай люди до кінця свого життя не йдуть далеко від своїх місць поселення. Якщо у поселенні є човни і вози, не треба їх вживати. Навіть якщо є воїни, не треба їх виставляти. Нехай народ знову починає плести вузлики і вживати їх замість письма. Нехай його їжа буде смачною, вбрання красивим, житло зручним, а життя радісним. Нехай сусідні поселення дивляться один на одного, слухають один у одного спів півнів і гавкання собак, а люди до самої старості і смерті не відвідують один одного.
Ис.65:12-23

Верные слова не изящны.
Матф.5:37; Лук.11:44; Иоанн.8:24

Изящные слова не заслуживают доверия.
Сир.12:15; Рим.16:17,18; 2Пет.1:16

Добрый не красноречив. Красноречивый не может быть добрым.
Матф.19:17

Знающий не доказывает, доказывающий не знает.
Иоанн.5:43-47; Матф.21:23-27; Иоанн.16:12-14

Разумный ничего не накапливает. Он всё делает для людей и всё отдает другим. Небесная истина приносит всем существам пользу и им не вредит.
Иоанн.15:13; Матф.5:45-48; Прит.13:6; Прит.11:31

Истина разумного – это деяние без борьбы*.
Матф. 5:38-39; Лук.22:42; Рим.13:1-5; Рим.13:8; Иоанн.19:11; 1Пет.3:17,18; Рим.8:9; Рим.12:15-21; Иак.2:5-26
* борьба бывает, как внутренняя (например сомнения), так и внешняя (словами, делами). [ Более полный комментарий ]